За призваним військовослужбовцем зберігається місце роботи і середній заробіток протягом року

Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув справу № 816/1155/16 за позовом ПАТ до Управління Держпраці про скасування рішення.

За обставинами справи 15 травня 2015 ПАТ звільнило працівника у зв’язку з призовом на строкову військову службу відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 36 КЗпП. Колишній працівник оскаржив таке звільнення в Управління Держпраці.

Держпраці здійснила позапланову перевірку підприємства, за результатами якої встановила порушення ст. 119 КЗпП щодо недотримання гарантій при звільненні та винесла припис про усунення ПАТ цих порушень.

ПАТ не погодилося з таким рішенням Держпраці і оскаржило його в суд.

Позивач зазначав, що за станом на момент звільнення вищевказаного працівника в п. 3 ст. 36 КЗпП не було передбачено пільг і гарантій працівників, призваних на строкову військову службу, які передбачалися Законом «Про військовий обов’язок і військову службу». Він вважав, що таке право виникає лише в осіб, які перебували в трудових відносинах з підприємством і були призвані на строкову військову службу тільки після опублікування змін в трудове законодавство.

Суд першої інстанції і апеляційний суд відмовили в задоволенні позовних вимог.

Розглянувши справу, ВС погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій та відмовив у задоволенні касаційної скарги ПАТ виходячи з наступного.

Згідно ч. 2 ст. 39 Закону за працівником, покликаним на строкову військову службу, але не більше одного року, зберігається місце роботи і середній заробіток.

Верховний Суд встановив, що посилання позивача на п. 3 ст. 36 КЗпП (в редакції, що діяла на момент призову звільненої особи на строкову військову службу) не є підставою припинення трудового договору.

Цей пункт передбачав підставою для припинення трудового договору призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну службу, крім призову працівника на військову службу під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року.

ВС зазначив, що в той час існувала неузгодженість ст. 39 Закону та п. 3 ст. 36 КЗпП. Одночасно колегія суддів зазначила, що це не може бути підставою для позбавлення гарантованого державою права на збереження робочого місця і середньомісячного заробітку, яке закріплене спеціальним для цих правовідносин Законом.

Верховний Суд прийшов до висновку, що, вирішуючи питання про звільнення у зв’язку з призовом на строкову військову службу, слід керуватися нормами Закону «Про військовий обов’язок і військову службу», а не КЗпП.

 Постанова ВС по справі від 11 квітня 2018 року № 816/1155/16