Карантинні обмеження можуть бути підставою для скорочення строку відпрацювання при звільненні працівника

При розгляді справи суд зазначив, що погіршення стану здоров’я, наявність транспортних обмежень на період карантину, відсутність реального забезпечення дистанційною (надомною) роботою свідчать про поважність причин звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП (за ініціативою працівника) у визначений працівником строк.

За матеріалами справи, працівник подав заяву про звільнення за власним бажанням з 5 травня 2020 року у зв’язку зі станом здоров’я на підставі частини першої статті 38 КЗпП. Роботодавець зазначив про необхідність відпрацювати два тижні, оскільки працівник не надав доказів, що підтверджують поважність причин для його звільнення з визначеної ним дати. 31 липня 2020 року працівника звільнили за прогули за пунктом четвертим статті 40 КЗпП.

Місцевий суд задовольнив позов працівника про визнання трудових відносин припиненими з 5 травня 2020 року на підставі частини першої статті 38 КЗпП з огляду на те, що заява про звільнення зумовлена неможливістю продовжувати роботу через оголошення карантину та запроваджені у зв’язку з цим обмежувальних заходів.

Апеляційний суд скасував рішення суду та відмовив у задоволенні позову, оскільки позивач не надав документів, які б підтверджували неможливість виконувати трудові обов’язки.

Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення місцевого суду з огляду на таке.

Положеннями КЗпП визначено, що при розірванні трудового договору з ініціативи працівника, роботодавець може звільнити працівника у день подання останнім заяви за умови, якщо працівник сам визначає цей день датою звільнення, вказавши при цьому поважну причину, яка зумовила прийняття ним рішення про звільнення.

Суд першої інстанції проаналізував надані позивачем докази, зокрема: листки непрацездатності, службову записку працівника від 27 березня 2020 року, врахував наявність транспортних обмежень на період карантину, відсутність реального забезпечення дистанційною (надомною) роботою та дійшов правильного висновку, що поважність причин звільнення за власним бажанням позивача знайшла своє підтвердження.

Тобто сукупність наведених позивачем конкретних обставин в обґрунтування заяви про звільнення свідчать про поважність причин звільнення за частиною першою статті 38 КЗпП в строк, про який просив працівник, а саме з 5 травня 2020 року.

Крім того, суд наголосив, що примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку має бути притягнено до відповідальності.

Постанова КЦС ВС від 21 квітня 2021 року у справі № 569/9738/20