Переведення на неповний робочий час працівника (ініціатор працівник)
Фахівці Держпраці зазначають: чинним законодавством визначено випадки обов’язкового введення неповного робочого часу за бажанням працівника.
Власник зобов’язаний установити неповний робочий час для таких категорій працівників, на прохання:
- вагітної жінки,
- жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інваліда, у тому числі таку, що перебуває під її опікою,
- жінки, що доглядає за хворим членом сім’ї відповідно до медичного висновку (ч. 1 ст. 56 КЗпП),
- батька, який виховує дітей без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі),
- опікунів (піклувальників),
- одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів (ст. 186-1 КЗпП),
- жінки в період перебування у відпустці для догляду за дитиною
- батька дитини, інших родичів, які фактично доглядають за дитиною в період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною (част.4 ст. 18 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР),
- інвалідів незалежно від групи інвалідності (ст. 172 КЗпП).
Обов’язкове застосування неповного робочого часу тривалістю не більше 4-х годин у день і половини норми робочого часу на місяць установлено для сумісників — працівників державних підприємств, установ і організацій (п. 2 постанови КМУ від 03.04.1993 № 245 «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій»).
Для решти категорій працівників установлення режиму неповного робочого часу відбувається за домовленістю із роботодавцем. Якщо працівник і роботодавець дійшли згоди щодо зміни режиму роботи, така зміна може бути впроваджена в будь-який строк, погоджений між ними.
Установлення неповного робочого часу з ініціативи працівника оформлюється шляхом подання працівником заяви та видання наказу про встановлення неповного робочого часу.
За матеріалами ГУ Держпраці
