Компенсація роботодавцем вартості проїзду до місця праці. Податкові наслідки
Податківці наголошують: до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником ПДФО як додаткове благо у вигляді вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, що належать роботодавцю, наданих платнику ПДФО в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання зумовлено виконанням платником ПДФО трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачено нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах.
Норми встановлено пп. «а» пп. 164.2.17 ст. 164 ПКУ.
При цьому положеннями КЗпП передбачено випадки, коли роботодавець зобов’язаний компенсувати (відшкодувати) найманому працівнику витрати на проїзд, а саме:
- у зв’язку з переведенням, прийняттям або направленням на роботу в іншу місцевість (ст. 5¹ КЗпП);
- у зв’язку зі службовими відрядженнями (ст. 121 КЗпП).
Компенсація вартості проїзду з інших обставин може здійснюватися за рішенням керівника підприємства. У цьому випадку така компенсація вважається додатковим благом найманого працівника відповідно до пп. 14.1.47 ст. 14 ПКУ.
До складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника ПДФО включається сума доходу у вигляді додаткового блага (пп. 164.2.17 ст. 164 ПКУ).
Згідно з пп. 168.1.1 ст. 168 ПКУ податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника ПДФО, зобов’язаний утримувати ПДФО із суми такого доходу за його рахунок за ставками, визначеними у ст. 167 ПКУ.
Отже, враховуючи те, що проїзд найманого працівника до місця роботи та/або з роботи до дому не пов’язано із виконанням ним трудових функцій та не підпадає під дію КЗпП, то у разі прийняття керівником підприємства рішення щодо виплати компенсації за проїзд працівнику, сума такої компенсації буде оподатковуватися ПДФО на підставі пп.164.2.17 ст. 164 ПКУ.
За матеріалами ГУ ДПС
