Підтримання в робочому стані чи поліпшення основного засобу
Основними нормативними документами, що регламентують облік основних засобів, їх відображення у бухгалтерському обліку або міжнародній фінансовій звітності, є ПБО 7 «Основні засоби» та Методичні рекомендації з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджені наказом Мінфіну від 30.09.2003 № 561.
У чинному законодавстві України відсутнє нормативне визначення понять «модернізація» та «ремонт». Проте, п.14, 15 ПБО 7 передбачено, що первісна вартість основного засобу збільшується на суму витрат, пов’язаних з поліпшенням об’єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об’єкта. Витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, включаються до складу витрат.
Рішення про поліпшення чи підтримання основного засобу в робочому стані має ухвалювати керівник підприємства (п. 29 Методрекомендацій № 561).
Однак, податківці роблять іноді власні висновки щодо визначення ремонту або поліпшення об’єкта. Про це свідчить численна судова практика.
Як вбачається з рішення в адміністративній справі № 826/3189/17 від 30.05.2017 спір, що виник між платником податків та податковим органом, пов’язаний, насамперед, з різним трактуванням сутності проведених платником ремонтних робіт, а саме: питання визначення капітального ремонту (модернізації) та поточного ремонту.
Київський апеляційний адміністративний суд підтвердив, що «у чинному законодавстві України відсутнє нормативне визначення понять модернізації та ремонту. Водночас зі змісту п. 29 Методичних рекомендацій № 561 вбачається, що проведення модернізації передбачає вдосконалення конструкції, що забезпечує підвищення продуктивності об’єкта, який модернізується, сприяє розширенню його технологічних можливостей, досягненню економії ресурсів, поліпшенню умов праці. Здійснення ж ремонту полягає у частковому відновленні окремих частин об’єкта для підтримання його у робочому стані».
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для збільшення об’єкта оподаткування ПНП став суб’єктивний висновок податкового органу щодо неправильності відображення витрат у складі собівартості і необхідності віднесення сум ремонту на амортизацію ОЗ у зв’язку із суттєвістю понесених витрат (82 % від балансової вартості будівель та споруд).
Однак такий висновок податкового органу колегія суддів визнала безпідставним та таким, що не має імперативного характеру і може бути консультативним щодо удосконалення облікової політики позивача. Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто, чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об’єкта основного засобу, що приведе в майбутньому до збільшення економічних вигід, чи здійснюються вони для підтримання об’єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, ухвалюється керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (п. 29 Методрекомендацій № 561).
Аналогічна справа слухалась у Верховному Суді, зокрема у постанові від 28.02.2018 у справі № 821/1496/16 розглядався епізод про, нібито, порушення платником податків пп. 134.1.1. ст. 134 ПКУ, яке призвело до заниження об’єкта оподаткування в результаті безпідставного віднесення вартості робіт з капітального ремонту основного засобу на інші операційні витрати за період 2015 — 2016 років.
За актами виконаних робіт та протоколами технічної ради вартість витрат, спрямованих на підтримання основного засобу у робочому стані, платник податків відніс на витрати підприємства.
Верховний Суд підтвердив, що «понесені платником податків витрати не пов’язані з модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією основних засобів, що приводить до збільшення майбутніх економічних вигід, первісно очікуваних від використання об’єкта, а пов’язані лише з підтриманням їх належного стану,які не збільшували первісної вартості основних засобів і не відображались як капітальні інвестиції».
Також Суд зазначив, що розділом III ПКУ не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування, визначеного підприємством за національними ПБО, на різницю по проведеному ремонту основного засобу підприємства. За п. 15 ПБО 7 витрати, що здійснюються для підтримання об’єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання, включаються до складу витрат. Рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт тобто чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних, чи для підтримання об’єкта в придатному для використання стані ухвалюється керівником підприємства з урахуванням результатів аналізу існуючої ситуації та суттєвості таких витрат (п. 29 Методрекомендацій № 561).
За част.5 ст. 13 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
У чинному законодавстві України відсутнє нормативне визначення поняття «ремонт», як поточний так і капітальний. Тому задля уникнення непорозумінь необхідно користуватися Методрекомендаціями № 561.
За матерілами «Вісник. Офіційно про податки»
