ВС: Мирова угода затверджується в разі підтвердження неможливості сплати боргу
Мирову угоду, укладену в процедурі санації, не може бути затверджено, якщо її умови не відповідають принципам справедливості, доброчесності та розумності, а також не завершені всі дії по визначенню майнового стану боржника, його дійсної можливості погашення заборгованості.
До такого висновку дійшла Колегія суддів Касаційного господарського суду Верховного Суду при розгляді справи № 5015/2298/11 за касаційною скаргою кредитора боржника про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими відмовлено в задоволенні заяви керуючого санацією про затвердження мирової угоди.
За обставинами справи між боржником і кредиторами було укладено мирову угоду, яка передбачала прощення на значну суму заборгованості боржника (98% боргів четвертої черги від непогашеної заборгованості). Керуючий санацією просив суд ухвалити таку мирова угода.
Місцевий та апеляційний суди відмовили в задоволенні відповідної заяви. Суди обґрунтовували такі рішення тим, що керуючий санацією не надав доказів погашення вимог кредиторів першої та другої черги в повному обсязі, а також несправедливістю самого мирової угоди, що передбачає прощення 98% боргів четвертої черги, що свідчить про вкрай невигідних умовах для всіх кредиторів. Також встановлено, що керуючий санацією звертався до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи з метою надання звіту про оцінку всіх майнових активів боржника, що свідчить про незавершеність всіх дій по визначенню майнового стану боржника та його дійсної можливості погашення заборгованості.
Розглянувши обставини цієї справи, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій та залишив касаційну скаргу без задоволення.
Відповідно до Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до 19 січня 2013 року), мирова угода – це домовленість між боржником і кредитором (групою кредиторів) про відстрочку та (або) розстрочення платежів або припинення зобов’язання за угодою сторін.
Ч. 3 ст. 36 Закону встановлено, що для конкурсних кредиторів, які не брали участь в голосуванні або проголосували проти укладення мирової угоди, не можуть бути встановлені умови гірші, ніж для кредиторів, які висловили згоду на укладення мирової угоди, вимоги яких віднесені до однієї черги.
ВС зазначив, що відповідно до ст. 4, 35 Закону мирова угода у справі про банкрутство одночасно є і цивільно-правовою угодою (угодою), і судовою процедурою у справі про банкрутство.
Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
ВС дійшов висновку, що зазначені умови мирової угоди не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності, тому відсутні підстави для його затвердження.
Постанова ВС від 10.04.2018 року у справі № 5015/2298/11
